Інклюзивна освіта: навчаємо і виховуємо разом

(діти з особливими потребами в дошкільному навчальному закладі)

Сьогодні в Україні дуже важливою є проблема освіти дітей з особливими освітніми потребами. У зв’язку з цим розширюється та удосконалюється мережа навчальних закладів компенсую чого типу (санаторні та спеціальні ), в яких безоплатно перебувають хворі діти і діти з вадами психофізичного розвитку. Але разом з цим більш широкого розвитку набуває й інклюзивна освіта, яка передбачає, що діти з особливими освітніми потребами відвідують звичайний дошкільний заклад, школу, навчаються і виховуються разом зі своїми ровесниками. Як свідчить практика передових європейських країн, більшість дітей з особливостями психофізичного розвитку може навчатись та виховуватись у навчальних закладах загального типу за умови відповідної системи навчально-виховної роботи.

Головний принцип інклюзії: «Рівні можливості для кожного».

Конституція України, Закон України «Про освіту» гарантують усім дітям право на освіту, отже і можливість реалізувати це право в усіх державних навчальних закладах належно від статі, раси, національності, соціального та майнового стану, стану здоров’я, місця проживання та інших чинників.
Діти з особливими потребами мають право задовольняти свої потреби так само, як і всі інші члени суспільства.
Сьогодні, ми часто вживаємо новий термін інклюзивна освіта. 

Що ж дає інклюзивна освіта дитині з особливими потребами?;
1. Перебування в групі зі здоровими ровесниками дає дитині з вадами можливість розвивати відповідно її віку комунікативні та соціальні навички;
2. Щодо інтелектуального розвитку — заняття з залучення дітей з особливими потребами сприяють концентрації уваги дітей, посилення їхньої мотивації до навчання;
3. Досвід успішного перебування в інклюзивній групі є добрим підґрунтям для подальшого освітнього залучення та підвищення кваліфікації протягом усього життя.

Перший етап залучення дітей з особливостями психофізичного розвитку до загально-освтінього простору здійснюється у дошкільному навчальному закладі.

Навчання та виховання зазначеної категорії дітей передбачає використання особистісно орієнтованих підходів у навчально-виховному процесі, застосування індивідуальних, групових форм роботи, ураховуючи вплив різних видів розладів і хвороб на процес навчання.
Пріоритетними напрямами роботи є сприяння соціальному, емоційному та когнітивному розвитку кожної дитини для того, щоб вона почувалася неповторним, повноцінним учасником суспільного життя.
Життя серед дітей допомагає таким дітям адаптуватись до нормальних життєвих ситуацій, позбутися почуття ізольованості, відчуження. З другого боку, діти, які їх оточують, та дорослі вчаться спілкуватися та працювати разом, формується почуття відповідальності за товаришів, які потребують не лише допомоги, а насамперед — прийняття та визнання.

Консультація

«ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБ ДОШКІЛЬНИКА – ВАЖЛИВА УМОВА ЙОГО РОЗВИТКУ»

 

Дошкільний вік – період найбільш стрімкого фізичного й психічного розвитку, період первинного формування фізичних та психічних якостей, необхідних людині впродовж подальшого

життя.                                                                                

Найважливіші емоційні потреби дітей

· любов. Усі діти хочуть, щоб їх любили, навіть ті, котрі здаються відчуженими й незалежними. Любов дає дитині віру в те, що вона – особистість, що вона особлива й цінна. Батьки мають знати, що способи вираження любові діти переймають у них;                                              

· увага. Потреба в тому, щоб уважно вислухали, зрозуміли й похвалили за успіхи. Але є діти, які вважають, що весь вільний час батьків належить їм – це вже егоцентризм;

· приналежність. Потреба в почутті приналежності до «своїх». Ця потреба з роками зростає.

· безпека й довіра. Дитині необхідно знати, що вона потрібна й її не образять. Без цього почуття важко вирости емоційно здоровою особистістю. У дошкільників довіра формується в міру того, як вони можуть покладатися на дорослих,  які турбуються про них. Розвивати свої здібності діти можуть лише  в атмосфері довіри й безпеки;

·  успіх. Дитині потрібно, щоб у неї що-небудь виходило добре. Найкращий варіант, якщо вона може зробити свій внесок у справжню «дорослу» справу;  

·  керівництво. Дорослі спрямовують діяльність дітей, спираючись на їхній попередній досвід. Дитині необхідно знати, що є межі дозволеного;

·  самоповага. Тісно пов’язана з тим, як до дитини ставляться дорослі , котрі її оточують. Коли вихователі проводять цікаві заняття, на яких дитина успішно займається, то в неї з’являється й міцніє почуття самоповаги.

 

Загальновідомий факт, що особливу роль у розвитку та формуванні особистості дитини відіграє те, на скільки задовольняються її потреби на початкових стадіях. Це важливо розуміти батькам та дорослим, які

Умови задоволення дитячих потреб у сім’ї

а) оточення любов’ю, турботою з перших днів

життя;                                                     

б) привчання дитини до дисципліни й порядку;

в) формування авторитету дорослих в очах дитини, від якого залежить її:

- слухяність;

- можливість брати участь у вирішенні сімейних справ;

- виховання духовності;

- можливість здобувати освіту;

- своєчасне статеве виховання;

- забезпечення гідного спілкування з однолітками через дошкільні установи, дозвільні центри.                                                                     

Спілкування – один із найважливіших факторів загального психічного розвитку. Тільки в контакті з дорослими можливе засвоєння дитиною досвіду. Спілкування в дошкільний період повинне мати емоційно – позитивний характер. Для всіх етапів розвитку необхідно залучати дитину до різних видів діяльності й спілкування. Що активніше відбуватиметься цей процес, то краще розвиватимуться інтелект,здібності дитини, формуватимуться працьовитість, щедрість, людяність, та інші риси – усе те, що здатне зробити людину щасливою в майбутньому, а отже психологічно здоровою. Проте варто пам’ятати, що потреби, бажання людини зростають, змінюються, перебудовуються в процесі їх задоволення, у процесі загального виховання й розвитку. Якщо ми вчасно не навчимо дитину керувати своїми бажаннями, то в майбутньому їй буде важко впоратися із собою.

Часто говорять, що діти є подарунком, винагородою. Але часто ми бажаємо отримати нагороду, не докладаючи зусиль. Наприклад, батько, який не брав участі у вихованні дитини, чекає від дорослого сина поваги, слухняності. Мати, яка надає  перевагу спілкуванню з подругою, а не з донькою, ніколи не зможе мати довірливих стосунків із нею, коли та виросте. Лише батьки, які займаються вихованням своїх дітей, знають їхні потреби та докладають зусиль, щоб задовольнити їх на відповідному рівні, отримають винагороду – слухняних дітей, із якими в них будуть взаєморозуміння та любов.   

 

СІМ ПОМИЛОК БАТЬКІВ

Побутові погрози

"Якщо не прибереш в кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".

Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення, але ж дитина сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.

Авторитарні накази

"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", "Я тобі забороняю товаришувати з ...", " Я- мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що - ні".

Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший" - думає вона.

Критика глухого кута

"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько", "Учу тебе вчу, а все марно".

Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї. Результат? Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, неговіркою.

Образливі прізвиська

"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень".

Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.

Невмотивований допит

"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти тут так довго займаєшся?".

Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Малюк розцінює це, як прояв недовіри до себе. В результаті може з’явитись стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.

Безапеляційні твердження

"Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла", "Можеш не виправдовуватись, я знаю наперед, що ти скажеш".

Такі твердження надзвичайно болючі для дитини і руйнівні для її психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.

Несвоєчасні поради

"Якби ти тоді зробила, як я тобі радила, нічого не трапилося, а тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".

Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим - ні горем, ні радістю.